держави. Як старший брат умирав, то замість сего великим князем ставав підстарший брат, за ним третий і так аж до послїдного брата. Такий був звичай, та самі князї не дуже єго шанували, а раз-у-раз спихали один другого з великокнязкого стільця.
Князїв на удїли настановляли звичайно батьки, але часто народні віча сами собі вибирали князїв, а нелюбих, то часом і скидали.
Кождий князь мав своє війско і ходив з ним воювати. Як намножило ся удїльних князїв багато, — погано стало народови під ними жити. Князї не обороняли добре свого народу від степових народцїв, що на нас нападали, від Печенїгів, Половцїв, Турків та инших. Нї, князї воювали ся один з другим, щоб повідбирати у своїх же братів, чи инших родичів городи й землї. Один князь пічне другого воювати, нападе на єго землю, городи і села поруйнує, попалить, людей побє. Найбільше змагали ся за столицю Київ — кому бути великим князем. Кілька разів брали Київ війсковим боєм, руйнували й палили, різали людей, і до того довели, що великий та славний колись Київ звів ся нї-нащо. До війска треба було людей, — князї забирали хлїборобів та инших робочих людей від роботи. Ще їм мало було свого війска, то вони кликали на підмогу проти своїх же війско від сусїдних диких степових народів, на-
