одежою. Тільки-ж тодї ще і ми, і вони звали ся однаково — Русь.
Було вже там, на піночи, й князївство Суздальске та Володимирске; князї там були з нашого роду. Один з сих князїв, Юрій, побудував там город Москву. Тільки-ж усе се була одна наша держава, і князї суздальско-володимирскі мусїли корити ся київскому великому князеви. А се їм було не до вподоби.
Один з сих князїв — Андрій Боголюбский збудував собі нову столицю, город Володимир на річцї Клязмі і вбив ся в силу. Київского великого князя він не слухав, а хотїв сам бути великим князем, та не в Київі, а в Володимирі; хотїв щоб усею землею порядкувала не київска Русь (Україна), а московско-суздальско-володимирска (Московщина). От він і надумав зруйнувати Київ, щоб єго не було, а вся сила й краса щоб були в московскім Володимирі. Року 1169. він покликав на поміч Половцїв та напав на Київ, узяв єго боєм, спалив і зруйнував увесь. Андрієві суздальцї-москалї, хоч самі й християне, любісїнько палили церкви й монастирі. Грабили й везли з собою все людске добро. А людей і старих, і малих — усїх вирізували. Київ після того хоч знову почав будувати ся й заселяти ся, та з того часу так занепав, що нїколи вже не доходив до такої сили й розцвіту, як поперед.
