муровані замки серед величезних маєтків-земель і в тих замках пани сами жили як королї.
Мало не вся земля була паньска, попівска або манастирска, і польский народ робив на своїх панів паньщину. Тяжко жило ся робочому польскому народови, легко й весело жило ся панам.
Отодїж то й україньским та литовским панам схотїло ся такого житя. Ті паньскі права принадили й їх, — почали вони переймати польску мову, польскі звичаї, католицку віру (бо Поляки були католики), — аж поки року 1569-го зібрали ся з усїх трох земель пани та й постановили, щоби Литві трохи ще попустити самостійности, а україньскі землї прилучити до Польщі. Король польский почав роздавати панам україньскі землї: і порожні, і такі, що на них уже сидїли вільні хлїбороби. Почали там польскі пани оселяти ся, стали скрізь свій лад та панщину заводити, а з ними до гурту й наші пани-перевертнї. Тільки не відразу се зробили. Спершу попускали людям — і тим, що вже там жили, і новим — більше волї — жити народови було можна добре. Тим часом пани повимуровували собі міцні замки, позаводили кождий собі війско та позахоплювали мало не всю землю на Українї. Тодї вже їм лекше було народ у ярмо запрягти. Спершу податки всякі накидали та відробіток, а далї так, що вже й тяжка панщина стала. Ще часом
Нар. Бібл., Ч. 16.
2
