напр. року 1484-го кримский хан Менґлі-Ґирей, приятель московского царя Івана III наїхав на Україну, поруйновав Київ, а людий-Киян за малим не всїх забрав в неволю.
З того часу Татари мало не що року стали набігати на Україну. Наскочить орда, села палить, добро рабує, людий убиває або забирає в неволю. Женуть тодї людий степом як отару: Татари верхи їдуть, а людей нагаями підганяють; ще й значать тавром, роспеченим в огнї, на тих місцях на тїлї, де і в худоби. Пригнавши їх у Крим, продають на базарі так як у нас худобу. Котрі-ж старі чи слабі до працї не здатні, то тих віддають часом молодим хлопцям, а ті вчать ся на них стріляти або бють камінями, чи в морі топлять. А тії невільники, що продавались, повинні були вибути шість років в неволї, а тодї ставали вільні, тільки не могли нїкуди йти з Криму. Котрих дужчих невольників, тих і закованих держали, випікали на лобі чи на щоках тавро: вдень вони тяжко робили, а в ночі держали їх у тюремних льохах, а їсти давали трохи, та й то такого, що й собака не буде їсти. Ще брали невільників на каторгу. Каторгами звали ся турецкі кораблі, ґалєри, що веслами гребли ся. Так на таку ґалеру до весел садовили невольників і їх приковували. Нїколи вони з того місця не сходили. Тяжко вони робили, і в сьвято спочинку не мали; люто їх бито.
