сати по московскому, переймали московскі звичаї, побут. Так помалу нові україньскі пани зробили ся зовсїм чужі своєму народови. Виходило так, що на Вкраїнї живе мов би то два народи, дві національности: простий народ робочий були Українцї, а пани — Москалї.
Погано було жити народови під цими панами. Рідко який з них був добрий до своїх людей, а більше було лихих. Народ робив тяжко, а як чим не догожав панови, то його карано ще тяжче. Та серед народу думка про волю нїколи не вмирала, хотїло ся йому тої волї, та як її добути — народ не знав.
Народ дуже мало що розбирав у тих порядках, серед яких йому доводило ся тепер жити. Попереду, як був на Вкраїні свій лад, то і в судї, і в усяких урядових канцеляріях говорили вкраїньскою мовою — такою, як говорить і досї наш народ. Папери писали також україньскою мовою, хоч трохи й відмінною від чисто-народної, та все ж такою, що народ її дуже добре розумів. Так саме тою ж україньскою списані були й усї закони, нею писали ся й усї накази. Через те тодї народ розумів той закон, під яким жив, і знав своє право. Він і позвикав уже до своїх інституций знав який і де суд, яка і де канцелярія, і тямив з якою справою куди треба подати ся. А коли приходив у суд, чи в канцелярию, то там до його говорили такою
