так звав ся той, хто написав книгу). В нїй описано було тяжке кріпацке житє, і кожному було видно, що неминуче треба було дати паньским людям волю. Тодї вже по всїй Росиї було богато людей, що цего хотїли. Сам цар Олександер II-ий приставав на те. І таки воно й зробило ся: року 1861-го випущено людей на волю.
А в Галичинї та на Буковинї, що були і доси є під Австрією, людей визволено ще попереду, року 1848-го.
Здало ся, що тепер уже в Росиї заведуть ся кращі порядки, а через те й Українї буде легше жити. Воно і справдї заведено новий суд і земство. Та в них згодом віднято й ту невеличку волю, яку їм спершу дано. Порядки хоча й перемінили ся, та жити під ними було тяжко. А ще тяжче через те, що всяке начальство не додержувало й тих законів, які були, а робило так, як йому хотїло ся. Люди не мали нїяких прав і завсїгди могли сподївати ся собі якого лиха від чиновницкої самоволї. Хлїбороби-селяни, вийшовши на волю, не скрізь мали землї стільки, скільки було треба, а як народу намножило ся, то й зовсїм землї стало мало, а податки й инші повинности були тяжкі. Народ хоч і жив на воли, та де-далї все дужче та дужче біднїв. Ро-