Цю сторінку схвалено
А коли пізно ввечір, вертаюся втомлений і сумний від того болю і смутку, що його там так багато, то чекаю на трамвай, на пятку, саме перед тою камяницею, де мешкав колись Стефаник. Змінилася. З білої стала жовта, городець перед нею не такий, фіртка в іншому місці і стежка від неї до дверей не так само біжить, як перше.
Але вікно, що під ним Стефаник писав свій „Камінний Хрест” те саме. Воно відчинене. Забуваю, що тілько літ минуло, стаю на пальцях і заглядаю, чи є в хаті Стефаник…
Нема…
