як у малім містечку збіжить молоко в ринку, то зараз у цілому місті знають…)
Так було і в нас.
А тут життя має свої невблаганні закони. Як ось закон вічної еволюції.
Література також не хоче стояти на місці. Розвивається, шукає нових ідей і нових способів їхнього вияву.
Непорозуміння між батьками й дітьми неминуче. Діти, дарма, що вони діти, шукають нових стежок, не хочуть триматися поли своїх батьків.
І ми, молоді, не хотіли старими стежками ходити, лиш шукали нових. Буцім-то нових, бо „що нового під сонцем?“
Була „Молода Скандинавія“, була „Молода Польща“, чому не мала б бути „Молода Україна“, чи там „Молода Муза“?
Нині, коли Молодомузці постарілися, трохи дивно їх „Молодою Музою“ називати, але колись було не те. Колись ми були молоді й гадали, що відмолодимо світ.
Це був наш Sturm und Drang, хоч і виявлений у іншій формі, ніж колись у німців.
Ідея нашого Sturm und Drang-у снувалася здавна по моїй голові. Ще на другім році фільософії, коли я мешкав у моєї тітки Павлини Пелехової при Шкарповій вулиці ч. 1. у Львові, разом із моїми другами Климом Глібовицьким (математиком) і Юрком Тобилевичем (техніком, сином
