і мрія, мрія до ясних, вільних, свобідних часів, колиб душа людини ходила в святочній, одежі, а не лежала опльована і обезславлена біля воріт чужого, ситого, тупоумного переможця.
Ідея любови ближнього, кохання вітчини, визволу із соромної неволї лунала заєдно в нашій лїтературі, а щирість вислову і чистість тону надавали їй особливої вартости. Українську лїтературу чути не чорнилом, а теплою, сердечною кровю.
І нинї, серед грюкоту великої світової бурі лунають до нас ті щирі, з глибин душі вихоплені тони. Боріте ся — поборете. Ваша справа чиста, справедлива, свята! Не лякайте ся тьми, бо ви Дажбогові внуки, ви маєте сонце в собі. Не хиляйте вниз прапора — бо на нім виписані золоті слова: правда і воля. Йдїть за вашими провідниками духа, бо в них єсть іскра божа. А перше всього:
Свою Україну любіть.
Любіть її… во время люте,
В останню тяжкую мінуту
За неї Господа молїть.
