(Степан, випивши, знов сідає. Оксана частує батька. Всі вечеряють).
Перебійний (до Оксани:) А він спочатку не пізнав тебе,
ти знаєш? Запитав: Яка то панна
у першій парі корогву несе?
Оксана (усміхаючись і поглядаючи на Степана).
Коли?
Перебійний. Та отоді-ж, як ти на Трійцю
в процесії між братчицями йшла.
Степан. Ти завжди носиш корогву?
Оксана (з певною самовтіхою). А як-же,
я перша братчиця в дівочім братстві.
Перебійний (жартівливо підморгнувши).
Се вже тобі не та мала Оксанка,
що ти, було, їй робиш веретенця.
Оксана. Ті веретенця й досі в мене є… (замовкає, засоромившись).
Степан (втішений). Невже?
Оксана (перебиваючи ніякову для неї розмову. До матері:)
А де се, мамо, наш Іван?
Перебійниха. Та де-ж? На вулиці між товариствомъ.
Іван (Оксанин брат, молодий козак, увіходить з будинку).
Ба ні, я тут. Давайте, мамо, їсти.
Перебійниха. Ти-б уперед хоч привітався з гостем!
Іван (сідаючи, недбало:)
Ми вже віталися там коло церкви.
Перебійний. Він буде мешкати в нас до від'ізду.
Іван (так само). От як? Що-ж, добре… Слухай-но, Оксано, —
ця страва вже простигла, принеси
свіжішої.
