рушилъ просто ку табору королевскому, о чомъ взявши язика, перво татаре почали уступати з Сѣвера, а напотомъ и король, собою стривоживши, с под Глухова вступилъ на Новгородокъ-Сѣверскій, с которимъ князь Ромодановскій и гетманъ Бруховецкій мѣли потребу в Переговци, под Новгородкомъ, а новгородци не пустили короля в городъ, але стоялъ король в монастирѣ новгородскомъ; а войско з войскомъ на Деснѣ спотикалося, бо юже король Десну переправилъ билъ, а рѣка юже почала псоватися — наступовало тепло. Где ежелибы тіе сили с Путивля до князя Ромодановского наступили били, заледво би былъ король увойшолъ от Десни; а и такъ много войска потратилъ, з голоду найболше. Где надвое войско пойшло: воевода Чернецкій ку Чернѣгову потягнулъ, а король на Стародубъ, простуючи ку Могилеву, на Бѣлую Русь, где много люду потратилъ, бо от Брянска князь Яковъ Куденековичъ наступилъ, и такъ войско рвано,[1] а звлаща же дорогою тѣсною простовали ку Кричову на Мглинъ,[2] где з великою шкодою уступилъ король в Украини, болшой колотнѣ начинивши, бо тие городи трудность мѣли великую, которіе королевѣ поздавалися били, где много старшини Бруховецкій потратилъ.
Того жъ року Іванъ Сѣрко кошовій вишолъ з Запорожка и з нимъ козаковъ немало, а то, подобно, за поселствомъ Івана Виговского, бившого гетмана запороского, и обозвавшися нѣякійсь Сулимка,[3] искупилъ немало голоти въ уманскомъ повѣтѣ, оставивши Сѣрка, поишолъ до Лисянки, которому Лисянка здалася и Ставища, где прийшолъ под Бѣлую Церковъ, беручися до боку Виговского. Але Чернецкій з Ма-
