хана, чинячи згоду и затягаючи орду на Москву;[1] а другихъ пословъ своихъ виславъ Григорого[2] Гамалѣю и Лаврентія Кампуровича канцелляристу на Бѣлагородъ до Цариграда, до царя турецкого, поддаючися оному, жеби его принялъ под свою борону. На весну, зараз скоро трава подросла, того жъ часу зараз[3] князь Ромодановскій, з войсками его царского величества, подступилъ под Котелву и тамъ козаковъ облегъ. Козаки зась, зостаючіе под рейментомъ гетмана Бруховецкого, почали свою приязнь отмѣняти и до Дорошенка посилати, жеби, з Чигирина вийшовши, за Днѣпръ переправовался, обецуючися оного за гетмана приняти. Такожъ и Сѣрко и з Чернѣгова полковникъ Демко Многогрѣшній. На которіе ихъ слова Дорошенко до Чернѣгова послалъ своихъ козаковъ, а самъ Дорошенко, переправивши Днѣпръ, потягнулъ под Опушное.[4]
Того жъ часу и орда з Криму вишла з посланцями Бруховецкого и Дорошенковими, и часть пришла под Гадячое, которимъ виконалъ присягу Бруховецкій, и татаре присягли. На которихъ присягу гетманъ Бруховецкій, зобравши войско, зараз с тими жъ татарми вишолъ з Гадячого, хотячи ити под Котелву на оборону; але не зрозумѣлъ фортелю[5] Дорошенкового и зради татарской, и що юже и козацтво оному не зичливо, опрочъ запорожцовъ; где Дорошенко, не допущаючи в милѣ до Опушного, зо всѣмъ войскомъ зострѣлъ и татарми, до которого зараз козацтво пристало и таборъ Бруховецкого пожаковали, а самого Бруховецкого узявши, до Дорошенка припровадили, которого Дорошенко позволивъ
