комъ под Каневъ, и Каневъ достали и вирубали людей и Каневъ спалили и монастиръ, где у церквѣ мурованной много люду подушили огнемъ турки, а остатокъ через присягу здалися Хмелницкому; а городи: Черкаси, Мошни, Корсунь, Жаботинъ зостали в послушенствѣ Хмелницкого в власти турецкой. И того жъ часу жолнѣре уступили с Калника, Немерова, Лѣнецъ и з Жорнищъ и тое зостало в владзи[1] Хмелницкого, которій ся писалъ такъ: ,,Григорій Гедеонъ Венжикъ Хмелницкій, з божой ласки Ксіонже Рускій и Гетманъ Запорозскій“[2]. И Хмелницкій сталъ самъ в Немеровѣ з войскомъ своимъ, а Яненко у Корсунѣ, при которихъ и татаре стали и свои залоги по тихъ мѣстахъ поклали.
Того жъ року поселъ великій от короля его милости полского, Сапѣга[3] з Литви и Комарь, а с Короны князь Четвертенскій, на Москву до его царского величества ходили и о примиря трактовали, и учинили згоду, на которой его царское величество присягалъ.
Зараз на початку того року орди немаліе з Яненкомъ війшли о Богоявленіи под Козелецъ и тамъ великую шкоду у людей[4] учинили коло Днѣпра, ажъ по Носовку, многіе села повибирали и назадъ вернулися с полономъ в цѣлости. А то была орда бѣлогородская и трафила под такій[5] часъ,
