Лакей і пішов.
А слухало й підслухав, що царь казав, та й розказав дурневі. Дурень сидить на лаві (такі лави кругом столів пороблено) та й журиться: не їсть, не п'є?
Скороход побачив: — Чому ти, — пита, — не їси!
»Де вже мені їсти!… і в пельку не йде…«
І розказав — так і так: »Загадав мені царь, щоб я, поки люде пообідають, добув води живучої й цілющої… Як я її добуду?«
— Не журись! Я тобі достану!
»Ну, гляди!«
Приходить лакей, дає йому царський приказ; а він уже давно знає, як і що. »Скажи«, говорить, »що принесу!«
От лакей і пішов.
А Скороход одвязав ногу від вуха, та як махнув — так в одну мить і набрав води живучої й цілющої. Набрав, утомивсь… »Ще«, дума, »поки обід, вернуся, а тепер сяду під млином, одпочину трохи.«
Сів та й заснув. Люде уже обід кінчають, а його нема. Дурень сидить ні живий, ні мертвий. »Пропав!« думає.
Слухало взяв приставив до землі вухо — давай слухати. Слухав-слухав: »Не журись!« каже: »під млином спить, вражий син!«
— Що ж ми будемо тепер робити? — каже дурень: я̀к-би його збудити?
