нації (переважно з міщанства та дрібної безземельної шляхти) рекрутується, та в характері приватних „слуг“ при дворах Гетьмана, Митрополита, Владик, вищої та багатшої козацької старшини ґенеральної, або хліба, або карєри в козацькій Україні шукає. Деякі з цих „дворян“ згодом так само в ряди пової аристократії української вступають, і дуже часто тоді, як люде освічені, гнучкі і спритні, відограють визначну ролю в національнім життю. Отже з таких „дворян“ Гетьмана Богдана Хмельницького знаємо наприклад його конюшого, Івана Брюховецького, що крім того ріжні функції дипльоматичні за життя Хмельницького виконував, а пізніше при допомозі черні козацької та аґентів московських булаву гетьманську захопив; Івана Славковського, перед тим слугу польського коронного гетьмана Миколи Нотоцького і управителя його маєтків, а тепер слугу Богдана Хмельницького і т. д. 165[1]) Має своїх „дворян“ і писарь ґенеральний Виговський, особливо з того часу, як він з багатою дідичкою, Оленою Стеткевичівною — панею з „великого дому“, як писали наглядачі московські — оженився і через неї з князями Соломерецькими, Четвертинськими, Мещерськими й иньшими значними землянськими домами поріднився. Знаємо наприклад його „покойових“ Войну, Браницького, яким одночасно і деякі дипльоматичні доручення даються, а серед „фрауцимеру“ його дружини зустрічаємо призвища Подарицьких, Рудницьких, Яговських, Павловськвх і т. д.166[2]) Має своїх „рукодайних“ і брат писаря — полковник Данило Виговський,167[3]) має їх иньша старшина ґенеральна. Але особливо багато бачимо ми таких „дворян“ при вищім духовенстві православнім. Ось наприклад „слуги“ Іннокентія Ґізеля, архимандрита печорського: Самійло Носацький, „обиватель містечка печорського“ Василь Васильковський, конюший Хведір Леснєвич. Слуга архімандрита Іосифа Нелюбовича Тукальського — „шляхтич“ Іван Лубенка. „Слуга“ ректора Київо-Братської Академії, Лазаря Барановича, а потім учитель польської мови в заложеній Барановичем у Новгороді Сіверськім школі — Ґонсевський. Далі инші слуги того-ж Лазаря Барановича: Петро Жорновський, „писарь“ Семен Ялинський, „кухмистр пан Григорій Менжинський“, „конюший“ Конрад Сущинський 168[4]) і т. д. і т. д.
Окремо врешті треба згадати тих чужинців та ріжних еміґрантів, які, так чи инакше в сфері впливів нашого державного життя опинив-
- ↑ Той Славковський (пор. Акты Юж. и Зап. Рос. III, с. 499) в Памятниках К. Ком. т. II, помилково названий в показчику імен „старостою черкаським“. Староство черкаське належало до самого Потоцького. Славковський, як це виразно в тексті (ст. 604—6) сказано, був його „слугою“. Инший такий слуга Потоцького, Григорій Кобилецький, на прохання Потоцького був Хмельницьким призначений полковником піхотним ніжинським (лист Потоцького до Хмельницького, в якім ця справа порушена з д. 3. VIII., 1650 р. в Арх. Чартер. 144 f. 938). Що до дворян гетьманських для прикладу ще: „powiedział mi to jeden szlachcic, Chmielnickiego chłopiec“ (дворянин покоєвий) — пише в своїй реляції згаданий вище (прим. 13) Мисловський.
- ↑ Памятники К. Ком. IІІ, ст. 346, 352—3. Rolle: Kobiety na dworze czehryńskim s. 38. Акты Юж. и Зап. Рос. VІІ, с. 189.
- ↑ Завдяки справі судовій знаємо жанр, такого Мартина Кремиського, міщанина люблинського, який перед тим „служачи рукодайне урожоному п. Михалові Солайському, провента в маєтностях Роговських,... потом рукодайне до конкверента (Єроніма Солайського, брата попереднього) приставши, з маєтностей... провента і інтрати... яко писар провентовий одбирав“, врешті „привязався рукодайне до Данієля Виговського, на тот час гетьмана наказного Войск Запорожских“. Памятники III, ст. 227—8.
- ↑ Деякі подробиці про цих дворян у Ейнгорна: Сношенія малор. духовенства съ моск. правительствомъ.
