Сторінка:Липинський В. Україна на переломі 1657-1659. Замітки до історії українського державного будівництва в XVII – ім столітті (1954).djvu/207

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


- 206 -

я маю шляхті кривду чинити — відповідає Бєнєвському начальник залог козацьких на Волині Іван Тарновський (польські джерела звуть його Тарнавським). — Я ІМПанів шляхту всіх просив, аби зїхались до мене і, нікого не остерігаючись, заявили, яка кому кривда діється. Присланий слуга ВМПанв, який, будучи у мене, все чув, хай сумлінно розкаже ВМПану, що я готов справедливість чинити і карати навіть на горлі того, за ким що не будь (проти шляхти) би оказалось, бо маю такий наказ від Добродія (Гетьмана) мого“.219[1]) І Бєнєвському супроти таких фактів нічого иншого не оставалось, як умовляти ту шляхту, „на якої прохання залоги козацькі були впроваджені, аби вона їх позбулася 220[2]) — або слухати ради Станіслава Потоцького і „кого небудь з тих незбожних практикантів (що признали владу Гетьмана і Війська Запорожського) перед суд поставити, щоб хоч одному обмерзити оте братання з неприятелем“.221[3]) Але судів Річпосполитої вже тут на землі українській не було і „обмерзити братання з неприятелем“ могли тільки вороги України помстою дрібних польських військових відділів, наклепами, доносами, дрібними причіпками, очернюванням — одно слово, отою „укоризною“, на яку скаржився перед Виговським Тетеря.

Фактична державна сила на ціх старих „землях руських,“ завдяки творчій державній політиці Великого Гетьмана, стала переходити чим раз більше в руки нової української державної аристократії Війська Запорожського. Вже в Маю 1656 р. московський посол Федір Зиков, їдучи через Україну в Польщу і переїзжаючи через ці землі, нотував у своїх записках, що в Лабуні на Волині стоїть невеличка польська військова залога, яка йому „підвод не дала і до замку не пустила тому, що боїться козаків“. Те саме записує він у Заславлі, те саме в Острозі і т.д. 222[4])

В кінці цього року і в початку р. 1657 через лінію погряничну перейшли козацькі відділи і, відповідно до умови Богдана Хмельницького з Королем шведським та Князем семигородським, стали займати „всю Русь“ на імя Гетьмана. Універсали гетьманські, видавані до полковників — що стояли на чолі окупацийних відділів — маніфестацийно вказували їм, як вони мають поводитись в прилучених до Української козацької Держави краях. Для прикладу наведу один з таких універсалів, даний Гетьманом полковнику Ждановичу в справі

  1. Памятники III ст. 264—5. Лист Тарновського до Бєнєвського з Межиріча 26 I 1658.
  2. Реляція Бєнєвського Королю і канцлєру в Січні 1658: „Nadto і z tymi Ich Mciami, ad quorum instantiam te załogi wprowadzone, expostuluję, aby ich zbyli, ale podobno nie tak łatwo zbуć jako się ich nabyło“ (Памятники III, ст. 269).
  3. Памятники III, ст. 259: Лист Стан. Потоцького до Бєнєвського 8 I 1658.
  4. „Статейной список гонда Федора Зыкова, посланнаго къ польскому Королю... 1656 г. Апрѣля 24 — Іюля 10.“ Сборникъ Кіевск. Ком., выпуск I, ст. 40—41.