з тим актом був признаний Вел. Кп. Литовським і Литва мала бути прилучена до Швеції так, „як досі вона була сполучена з Польщею, тоб-то, щоб народ народові, сенат сенатові, а лицарство лицарству в усьому були рівні.“ Розвідка І. Каманіна: „Договоры Б. Хмельницкаго съ Польшей, Швеціей и Россіей“ в Сборникѣ Кіевск. Ком. вып. ІІ, К. 1916 р., і опубліковаві ним „Документы эпохи Б. Хмельницкаго 1656—7“ в Сборникѣ Кіевск. Ком. вып. І. Крім того джерела і література, цитовані мною в ивших місцях.
27) Лист цей опублікований Ів. Кревецьким в його розвідці: Під протекцію Курфірста. Записки Н. Т. ім Шевченка т. 117—8. Про перебування Данила Олівеберґа в Прусії — Арх. юго-зап. Рос. ч. III, т. VI; Kubala: Wojna Brandeburska st. 101 і т. д.
28) Памятники Кіевск. Ком. Ill, ст. 203.
29) Kubala: Wojna Brandeburska і najazd Rakoczego, ст. 64.
Для настроїв польських політичних сфер інтересна м. и. промова воев. плоцького Яна Красінського на бенкеті, данім у честь царського посла в Річпосполитій Клементія Євлєва 25 IV., 1657 р.; „за те всі пєм — казав він — що нам вищого такого великого монарха, як Царь, по нашім Королі не найти і не буде. А як би хто з нас сенаторів був проти цього (покликаня Царя на польський престол), або хотів розірвати даний на це дозвіл королівський і наш, комісарський, то такого ми самі приборкаєм. Дай Боже додержати нам нашу постанову, щоб бути в єдиному сполученю і одному-б володіти нами (Москвою й Польщею).“ Цей проект мав бути ратифікований найблизчим Соймом (Сборникѣ Кіевск. Ком. І, с 96, 99). Інструкція послові польському в Криму Янові Шомовському з д. 26. IV., 1656, видана в Жерелах до Іст. Укр. XII ст. 378. Тамже (ст. 409) інструкція Станіславському, посланому в Падолисті того-ж року до Ракочого: „Niech Ksigze IM. consideruje jeżeli Chmielnicki mając krajów ruskich dominium, może redere ad naturam і stać sіę z Pana sługą і z Monarchy — na którego skinienie 100,000 wojska stanie — poddanym“. Інструкція Бенєвському там-же ст. 420. Одночасно весь час робились спроби відтягнути козаків од Москви. Комісари до Гетьмана: Лянцкоронський, Криштоф Тишкевич, Любовідзький і Зацьвіліховський одержали 26. І., 1656 р. інструкцію, в якій між инш. сказано; „Scopus traktatów z kozakami jest avulsio ich od Moskwy і powadzenie z państwem moskiewskiem, ad meliorem ich coniunctionem z Tatarami... Jesli nie mogło być inaezej dadzą konśens swój na restitutіę dóbr... Cerkwi... religii greckiej nadanych і fundowanych, nie znosząc unii і nie о tem nie traktując. Starać się jednak, aby się moglo w tych tu krajach pobliższyсh со utargować.“ (Сборники Кіевск. Ком. І, ст. 26—7). 18.ІІ., 1656 р. Канцлєр Корицінський пише до Султана, перестерігаючи його, „що Царь так підданством йому козаків возгордився, що не тільки з Річпосполитою воювати, але й усю грецьку віру увільнити збірається і тому... багато ченців, киян, послав у Румелію і в инші краї Султанові підлеглі, щоб там людей грецької віри бунтувати“ (Тамже ст. 35, пор. також ст. 81).
Найкраще відбиває в собі польську політику інструкція дана послідньому посольству Бенєвського до Богдана Хмельницького 13. VI., 1657 р. Вона найсамперід титулує Хмельницького „Urodzonym", присягається в імени Короля в щирім бажанні миру з Україною, лякає Гетьмана, що Порта з Татарами збірається розгромити його союзників: Господарів молдавського і волоського та Князя семигородського. Перестерігає Гетьмана, що він уже стратив усяке довіря у Москви через свій союз зі Шведами й Ракочим і так само у Порти через союз з Москвою та піддержку султанських вассалів: Ракочого і обох Господарів. Одночасно дає ця інструкція Бєнєвському вказівки, як постулати, коли Хмельницький, замість того, щоб помиритись з Польщею, постарається Москву з Польщею посварити, а зі Швецією її помирити і як він донесе Султанові й Ханові про наміри польські: козаків па свій бік перетягнути та їх проти Турції й Криму повернути. Але найбільше перестерігає ця інструкція Бєнєвського, щоб про польські переговори з Україною не довідалась завчасно Москва, бо для майбутньої польсько московської угоди треба, щоб Україна вже була при Польщи, тоді „ми більш удачно будемо з Москвою трактувати...“ (Памятники Кіевск. Ком. Ill, ст. 242—4)
