Сторінка:Липинський В. Хам і Яфет. З приводу десятих роковин 16-29 квітни 1918 р. (Львів, 1928).djvu/15

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


шаючу хвилину раптовий, нічим зовнішнім не пояснимии духовий параліч — такий самий, що скував удільних над Калкою, панів над Святою, козаків під Збаражем і Берестечком, а тебе самого в обличчю мізерних тоді, в порівнані з твоєю бичачою стихією, большовиків і „дзєці львовскіх“ — то це тому, що всі, побиті і запльовані тобою, старші історичні верстви з прокляттям у вічність з України повідходили. Тому, що нема в тобі єдиного джерела перемагаючої відваги: — любови та покори. А на тобі єдиного джерела успіху: — благословенства батьків.

II.

 — Хаме український, помимо все — Земляче таки Рідний! Зло, яке ти робиш Українській Землі тобі трудно зрозуміти. Ти не любиш, коли тобі про нього говорити. — Все це теорії, а я признаю лише життя; все це було, тепер буде инакше — кажеш ти. — Може захочеш принаймні зрозуміти зло, яке робиш самому собі: наслідки твого хамства для тебе-ж.

 — В практиці, в життю зустрінеш ти на Україні в першу чергу отамана. Він — це вже не „теорія“ — а реальна, тисячелітнім твоїм пануванням витворена, дійсність українського життя. Замість характеру — рев і доколінний шлик; замість сталої ідеї — що дня инший настрій; зброєю — демаґоґія і брехня;, мотором — злоба, зажерливість і пиха; тактикою — зрада, а суттю — порожнеча, пуста поза. В день, коли йому славу в руки плещуть — без розуму герой, що на стіну скаче. В ночі — хитрий трус, що перший утікає. Тому здатний до бою тільки в перемішці з типами протилежними — суворими, правдивими, скромними, твердими. Тому до самостійности, якої