особам не вище фершала („лікарського помішника“ — як сказано в декреті) був проголошений пізніще (Директорією), але зародки його були вже всі в Центральній Раді. Тому Німці, яким потрібна була тоді дійсна українська нація, складена з представників дійсного місцевого громадянства, а не з одної секти все більше лівіючих інтеліґентів, Центральну Раду розігнали.
Зїзд хліборобів Української Землі (з Московщини чи Польщи там ні одної людини не було!) проголосив Гетьманство. Хто були ці хлібороби? — Нащадки козацько-шляхецької старшини і старого панства, отже в дану історичну хвилину політично на Україні найстарша і найбільше досвідчена верства — зросійщена і спольщена в попередній добі — така, якою її створила історія українська. До них прилучилась найбільше господарна, найрозумніща і найбільше благородна частина селянства. Побачивши за своєю спиною большовицького дрючка, не захотіли ці честні і розумні люде покористуватись своїм дрючком, якого дала їм на панів Центральна Рада. Хоч в зїзді участи не брали, але йому співчували: духовенство, старе кадрове офіцерство російської армії родом з України, промислові, фінансові і торговельні круги, врешті горстка інтелігенції. Таким чином Зїзд Хліборобів виявив 16/29 Квітня 1918 р. бажання всіх найважніщих класів тодішнього громадянства Української Землі.
Як що не згадувати часів розцвіту старої князівської Руси — часів, коли Україна, як щось окремого від Новгорода чи Суздаля, себе ще не встигла проявити — то не було події, як оцей Зїзд Хліборобів, так відмінної, так иншої від всього того, що досі діялось на Україні.
