Сторінка:Липинський В. Хам і Яфет. З приводу десятих роковин 16-29 квітни 1918 р. (Львів, 1928).djvu/22

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


тому, що її сини, хоч бються ще, як і билися раніще, але символ України стоїть вже тепер над ними, а кругом їх держить обруч Державної Української Влади, що не дає їм, як досі, розсадити Україну.

Найбільше-же росте Україна в початках Гетьманства 1918 р. тому, що батьки не проклинають вже своїх синів. Що починають вони поволі Україну синів благословляти, бо ця синівська Україна вже не бє, не мучить, не проганяє їх. А з другого боку давно зросійщені і спольщені сини згадують тепер своїх українських батьків і з любовю та покорою починають тепер до цього синівства признаватись. В невидимій силі такого власне, иншого ніж досі, наставлена громадської душі починають почувати себе рідними братами і рідними синами одної Української Землі місцевий „росіянин“, „поляк“, „українець“. І тільки тому, тільки в часах Гетьманства 1918 р., твориться своя Держава Українська, а в Українській Державі починає народжуватись дійсна, не літературна, Українська Нація на Українській Землі.

З попередньої нашої історії одна лише доба може рівнятися по своїй українотворчій силі з добою Гетьманства 1918 р. Це — останні роки панування Великого Богдана. В свідомости своїй і своїх помічників він перестав вже тоді бути лише козацьким Батьком. Він хоче Королівства Руського, Гетьманства Війська Запорожського, в розумінню не мандруючої озброєної ватаги, а територіяльної Держави — такої, яку має в сусідній Річпосполитій аналоґічний „Війську Запорожському“ „Народ Шляхецький“. Тому він так хоче возстановити тоді орґанічну структуру, розбитого козацькою революцією, громадянства Української Землі. Тому для приверненя цьому громадянству його батьків, його консервативної частини, він так запопадливо’