— А, — каже, — така ти! Наробила ти мені добра, що й хвоста збувся!
— Ой, вовчику-братіку, — хіба ж то я? Хіба ти не бачиш, що з мене й мозок тече, — так мене побили, що й голову провалили мені. Вовчику-братіку, підвези мене!
— Та я й сам нездужаю.
— Та в тебе ж тільки пів-хвоста нема, а мені й голову провалили. Ой, ой, ой, не дійду додому…
— Та сідай уже, — нема чого з тобою робити.
Повіз її вовк, а вона їде та все приказує:
— Битий небиту везе! битий небиту везе!
— Що ти там, лисичко-сестричко, кажеш?
— Та то я кажу: битий биту везе. А сама знов нищечком: „битий небиту везе!“..
От довіз він її до хатки:
— Уставай, лисичко, доїхали!
Вона тоді плит з вовка та:
— Битий небиту привіз! Битий небиту привіз!
Вовк до неї, хотів схопити її зубами, а вона в хатку та й зачинилась. Не влізе вовк в хатку. А лисичка визирає з віконечка та ще й дражнить:
