Сторінка:Лисичка-сестричка і Вовк-панібрат (1920).djvu/14

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

— А, — каже, — така ти! Наробила ти мені добра, що й хвоста збувся!

— Ой, вовчику-братіку, — хіба ж то я? Хіба ти не бачиш, що з мене й мозок тече, — так мене побили, що й голову провалили мені. Вовчику-братіку, підвези мене!

— Та я й сам нездужаю.

— Та в тебе ж тільки пів-хвоста нема, а мені й голову провалили. Ой, ой, ой, не дійду додому…

— Та сідай уже, — нема чого з тобою робити.

Повіз її вовк, а вона їде та все приказує:

— Битий небиту везе! битий небиту везе!

— Що ти там, лисичко-сестричко, кажеш?

— Та то я кажу: битий биту везе. А сама знов нищечком: „битий небиту везе!“..

От довіз він її до хатки:

— Уставай, лисичко, доїхали!

Вона тоді плит з вовка та:

— Битий небиту привіз! Битий небиту привіз!

Вовк до неї, хотів схопити її зубами, а вона в хатку та й зачинилась. Не влізе вовк в хатку. А лисичка визирає з віконечка та ще й дражнить: