укріпленню їх влади та що вони швидко проваляться, коди не дістануть підмоги від Совітської Росії, звідки вони недавно приїхали з полону, де й приняли науку Лєніна. Та між ними й Росією стояла Україна, яка була в війні з російськими большевиками. Зовсім природно вони мусіли бажати помирити Совітську Росію й Україну і таким чином помогти собі.
В сій справі правительство Белі Куна звернулося до бувшого президента Директорії, Винниченка, який тоді жив у Відні і був відомий з своєї еволюції в напрямі большевизму. Сам Винниченко так описує сей епізод:
„Мадярський уряд звернувся до мене з пропозицією взяти участь у справі реорґанізації радянської влади на Україні. Він заявляв бажаннє бути посередником між лівими українськими соціялістичними течіями і Російським Совітським Урядом в справі сформування на Україні справжнього українського національного совітського правительства. Се правительство мало би ліквідувати Директорію, галицький Державний Секретаріят, притягти на свій бік усі соціялістичні українські течії, а головним чином галицьку армію. Таким чином зробився би один суцільний совітський фронт: Угорщина, Галичина, Україна й Росія. Я пропозицію Мадяр приняв і виставив в основі переговорів такі головнійші умови: визнаннє самостійности й незалежности Української Радянської Республики; український національний совітський уряд; дефензивно-офензивний війсковий союз радянських республик; тісний економічний союз; наступ на Галичину“[1].
Сю пропозицію Винниченка переслав Беля Кун через радіо до Москви в такій формі, що, мовляв, один визначний український письменник і діяч хоче знати, як совітське правительство поставилося би до таких і таких пропозицій.
Між большевицьким угорським правительством і Державним Секретаріятом продовжувалися далі ті сусідські зносини, які були навязалися між Державним Секретаріятом і демократичним правительством Каролі.
Рівночасно з висланнєм пропозицій Винниченка до Москви угорське правительство звернулося до Державного Секретаріяту через його представника в Будапешті також з пропозицією своєї інтервенції між Державним Секретаріятом і Совітською Росією. Державний Секретаріят відповів, що такої важної справи не може рішати, не порозумівшися з Директорією.
Тимчасом на пропозицію Винниченка прийшла з Москви відповідь такого змісту: Совітське правительство зі здивуваннєм приняло запитаннє українського письменника, бо ж прецінь совітське правительство визнало незалежність Української Радянської Республики й остає в союзі з її правительством, Зрештою совітське правительство, заки дасть конкретну відповідь на ті пропозиції, хотіло би знати, на якій
- ↑ В. Винниченко, Відродження нації. Часть III. Стор. 322.
Під „наступом на Галичину“ розумів мабуть Винниченко наступ на Польщу для оборони Галичини.
