Панейко оповідає про автономію для національних меншостий і зокрема стверджує, що українське правительство в Галичині само закликало Поляків до участи в Національній Раді.
Лойд Джордж до Вільзона: Я хотів би ще запитати про воєнні жорстокости.
Вільзон: Ті обвинувачення такі загальні, що не можна їм надавати особливої ваги.
Лойд Джордж: Що ще маєте сказати?
Панейко просить про як найшвидше спинення боїв і заключеннє перемиря.
Вільзон дякує українським делєґатам за участь і замикає засіданнє.
3. Приняттє у Клємансо 22. мая. На Найвисшій Раді Клємансо, який сидів поруч Панейка, вдався з ним в розмову, підчас якої Панейко попросив, щоби Клємансо його приняв. Клємансо назначив приняттє на слідуючий день в 2·30 год. по пол. в своїм міністерстві війни. Коли ж після конференції Сидоренко звернувся до Клємансо з просьбою назначити приняттє для Делєґації, Клємансо попросив на висше означений час Делєґацію.
Делєґація вибралася в тім самім складі, що на Найвисшу Раду, також з Марголіном.
Розмова почалася запитаннєм Панейка, що зарядила Найвисша Рада в справі спинення боїв у Галичині. Клємансо відповів, що Найвисша Рала зажадала від Пілсудського пояснення, чому він веде далі війну, а також пригадала, що армія Галлєра була післана до Польщі під умовою, що не піде на галицький фронт. Найвисша Рада — закінчив Клємансо — рішила довести до спинення боїв.
Шульгин почав розмову про потребу визнання Директорії і підмоги для неї. Клємансо завважив між иншим, що Петлюра „майже большевик“, на що Шульгин реаґував широким поясненнєм.
Марголін представив положеннє Жидів в українській державі, збиваючи обвинувачення уряду Петлюри в погромах.
В кінці Панейко ще раз вернув до польської справи, вказуючи, що „велика Польща“ в концепції антанти й особливо Франції буде слабою Польщею, і просив дозволу передати в сій справі меморіял, на що Клємансо очевидно згодився.
4. Лист до Боти і його відповідь. Коли сам факт приняття на Найвисшій Раді хід конференції наповнили нас де-якими надіями, то приняттє у Клємансо ті надії знов розвіяло. Ми знали, що се значить „жадати вияснення“ там, де тільки рішучий приказ з загрозою репресій міг би помогти. Було ясно, що Найвисша Рада не думає про рішучий виступ проти Поляків.
Тепер ходило про се, щоб автентично вияснити, як стоїть справа перемиря. В сій ціли я й Вітовський звернулися через секретаря нашої делєґаціі до Боти з просьбою про приняттє. На се дістали відповідь, що треба просьбу письменно умотивувати, бо можливо, що покажеться потреба скликання Комісії. Тоді ми вислали 24. мая до Боти лист,
