Надзвичайна Делєґація для українсько-польського перемиря: Д-р Михайло Лозинський, товарши Державного Секретаря закордонних справ Західної України. Полковник Дмитро Вітовський.
8. Надія на невтралізацію Східної Галичини. Минав день за днем, тиждень за тижнем, з галицького фронту приносила парижська | преса що-раз чорнійші вісти, а Мирова Конференція все відкладала рішеннє. Тільки приношено інформації про ріжні пляни рішення, інформації, які то підносили настрій то прибивали його.
Серед такого настрою Панейко повідомив мене 22. червня, що треба як найшвидше зладити меморіял про польсько-українські відносини в Галичині за останні десятиліття. Поляки вказують на те, що сі відносини були що-раз гарнійші, що теперішня війна є тільки прикрим епізодом та що після заняття Галичини Поляками сей епізод швидко забудеться і українське населеннє з польським пануваннєм легко помириться. Сій польській арґументації треба протиставити дійсний стан річий. Треба зладити меморіял, який Панейко передасть тим кругам Мирової Конференції, з якими має звязки і які звернули його увагу на потребу такого меморіялу. Я негайно зладив такий меморіял[1] і 25. червня він уже стояв до розпорядимости Панейка.
23. червня приніс Панейко таку відомість: Про те, щоби Мирова Конференція признала дотеперішнє українське правительство Східної Галичини, нема мови. Найбільше виглядів має плян невтралізації Східної Галичини під протекторатом антанти. Член делєґації одної з антантських держав, який має голос в сій справі, хотів би мати від нас для своєї особистої інформації проєкт конституції для зневтралізованої Східної Галичини: маючи конкретний проєкт, він зможе успішнійше заступати справу. Ми зараз обміркували такий проєкт і зладили його.
Другого дня Панейко міг уже вручити його згаданому прихильному нам членови делегації одної з антантських держав.[2] Очевидно, проєкт роблений з таким поспіхом, не міг бути нічим особливим, тільки подавав загальний плян державного устрою Східної Галичини. Яким способом антанта мала би виконувати свій протекторат, сього питання проєкт не торкався.
Як показалося, всі ті наші „прихильники“ грали чисту комедію. В хвилі, коли Панейко доставляв їм згадані матеріяли, справа вже була передрішена.
- ↑ Сей меморіял видало парижське українське пресове бюро п. н. „Notes sur les rélations ukraino-polonaises en Galicie pendant les 25 dernières années (1895–1919).
- ↑ Опісля, коли підкомісія для польських справ радила вже над статутом для Східної Галичини і вислухувала ріжні інтересовані круги, між ин. також делєґацію галицьких москвофілів, Панейко, який, як уже зазначено, оставав у зносинах з російськими кругами, дав сей проєкт д-ру Дмитрови Маркову, бувшому ґалицько-москвофільському послови до австрійського парляменту, щоб він заступав його в підкомісії. З сього приводу Марков написав в одній в москвофільських газет в Америці глузливу статтю про українську політику.
Для характеристики внутрішніх відносин в Делєґації зазначу, що Панейко не тільки відмовився дати мені один примірник проєкту, але навіть не віддав мені мого власного рукопису.
