федерації. Одначе ця конституція не мала для української части Угорщини практичного значіння, тому не спинююся тут над нею[1].
Утвореннє „Руської Країни“ не вдоволило угорських Українців. Ідея злуки з усіми иншими землями Україні почала і тут здобувати ґрунт.
На засіданню Української Національної Ради 3. січня 1919. в Станиславові, де ухвалено акт з'єдинення, були також делєґати угорських Українців. Один з них виступив з привітом, в якім говорив: „Ми ваші браття, що були під пануваннєм ворога, прийшли сюди, щоб ви дали нам раду. І ми дістали свободу і хочемо збудувати славну будучність. Одноголосно ми голосили, щоб українські цвіти леліли на Карпатах, щоби кожний Українець жив славно під одною з'єдиненою Україною. Наше серце тягне до України. Поможіть нам. Подаємо вам братню руку. Нехай живе одна одностайна Україна!“
Маніфестацією за з'єдиненнєм з Україною були „всенародні збори угорських Українців“, які зійшилися 21. січня 1919. в Хусті. На сі збори прибули 420 делєґатів, з яких кождий представляв 1000 українського населення. Збори ухвалили отсі резолюції:
„1. Всенародні Збори угорських Українців з дня 21. січня 1919. ухвалюють з'єдиненнє комітатів: Мараморош, Угоча, Берег, Унг, Земилин, Шаріш, Спіж і Абауйторна з Соборною Україною, просячи, щоби нова держава при виконанню сеї злуки узгляднила окремішне положеннє угорських Українців.
Всенародні Збори заявляють, що український нарід Угорщини не признає ‚десятого закона‘ про ‚Руську Країну‘, даного в Будапешті в 1918., бо ухвалено його без волі народа і без його заступництва.
2. Відповідно до сього рішення Збори постановляють, що український нарід не вишле своїх послів до угорського парламенту.
3. Всенародні Збори просять, щоби українське війско обсадило комітати, заселені Українцями, і щоби заосмотрило населеннє, яке живе в важких обставинах поживою.
4. Всенародні Збори витають всі визволені народи Австро-Угорщини: Чехо-Словаків, Юго-Славян, Румунів, Поляків і Німців.
5. Збори витають мадярське народне правительство, яке, стоячи на демократичних основах, признало право самовизначення народів і не уживало ніяких насильств проти політичного орґанізування українського народу і проти висловлення його правдивої волі.
6. Збори висловляють подяку всім державам антанти і їх союзникам, що боронили демократичний дух і вибороли пригнобленим народам свободу, та просять, щоб вони помогли здійснити постанову всенародніх зборів.
7. Всенародні Збори вибирають для ведення справ українського народу Центральну Народню Раду зі 100 членів і дають їй повновласть заступати угорських Українців усе і всюди, де сього буде потрібно перед усіми народами, і зробити все, що кождого часу в інтересі українського народу уважає за потрібне.“
Головою Центральної Народньої Ради вибрано д-ра Михайла Бращайка.
Збори ухвалили вислати делєґацію на Мирову Конференцію під проводом д-ра Юлія Бращайка[2].
