На засіданню 10. марта 1919. Виділ Української Національної Ради призначив д-ра Михайла Лозинського товаришем державного секретаря закордонних справ і поручив йому управу секретаріяту.
В такім складі остала Рада державних секретарів аж до кінця свого істнування.
З законів, ухвалених Українською Національною Радою на лютовій сесії, заслугують на увагу: закон про мову державних установ і закон про основи шкільництва. Оба закони наводимо в цілости:
„Закон з дня 15. лютого 1919. про уживаннє мови у внутрішнім і внішнім урядуванню державних властий і урядів, публичних інституцій і державних підприємств на Західній Области Української Народньої Республики.
Українська Національна Рада постановила:
Державною мовою на Західній Области Української Народньої Республики є мова українська.
Сеї мови вживають у внутрішнім і внішнім урядуванню всі державні власти й уряди, публичні інституції і державні підприємства.
Законно признаним національним меншостям полишається свободу уживання як устно так і в письмах їх матірної мови в урядових зносинах з державними властями й урядами, публичними інституціями й державними підприємствами.
Сей закон обовязує з днем його оповіщення.“
„Закон з дня 13. лютого 1919. про основи шкільництва на Західній Области Української Народньої Республики.
Всі публичні школи на Західній Области Української Народньої Республики є державні, а учителі державними урядниками. За дозволом верховних шкільних властий можна засновувати приватні школи.
Викладова й урядова мова у всіх державних школах є українська. Національним меншостям признається право на школу в рідній мові. Близші постанови про школи для національних меншостий вирішить окремий закон.
Сей закон входить в життє з днем його оповіщення.“
В кінці треба зазначити, що в короткім часі правительство зорґанізувало поважну, коло 100.000-ну армію.
Перші основи під сю орґанізацію поклав державний секретар військових справ Дмитро Вітовський і його співробітники, українські старшини австро-угорської армії і Українських Січових Стрільців.
В дальший праці брали учать також ті нечисленні старшини австро-угорської армії німецької народности, які за часів Австрії
