Українї. За давних, княжих часів на Руси-Українї велике значінє мала воля народа — народне віче. Народне віче скидало нераз князїв у Київі. Могучий Данило з трудом лише держав у послуху непокірні, народні маси, привичні до свободи. По приходї Татарів і по завойованю нашої Руси Польщею стремлїнє до волї ще більше зросло у нас. Татарский погром знищив руські княжі і боярскі (паньскі) роди на великих просторах Подїля і України, т. є тих наших земель, що лежали близше до чорноморского степу. Через татарскі набіги довгі часи не сьміли там оселяти ся пани руські, нї польскі. Натомість оселяли ся там відважні та свободолюбні наші селяне, що утворили осібний свободолюбний стан — козацтво. Отсе наше козацтво, зложене з утїкачів-еміґрантів із цїлої нашої Руси-Украіни від Днїпра аж по Сян і Буг, мало величезний, революцийний вплив на весь наш нарід. Наше україньске козацтво мало наскрізь демократичний, републиканьский устрій. Всї власти походили з народного вибору і про все рішала народна, козацка рада. На Запорожскій Сїчи панувала повна рівність полїтична, маєткова і станова. До сего ідеалу стремів весь наш нарід, бунтуючи ся раз-враз против Польщи і против панів — не лише польских, але і своїх. А навіть у тяжкім польскім ярмі все таки була в деяких напрямах велика свобода: можна було закладати руські, чи які инші школи, бурси, друкарні і т. п., де лише хто хотїв; можна було писати і друковати всякі книжки, навіть против Поляків, против латиньскоі віри, против панів і ксьондзів і т. д.; чоловіка з роду шляхоцкого (чи він Лях чи Русин) міг судити
