заховує ся богацтво слів нашої народної мови, та з пісень можна пізнати, яке слово є старе і миле народови. Отже мусимо се сказати твердо, що є тисячі сторосьвіцких народних пісень і дум, де стоїть слово „Україна“, а нема нї одної народної піснї, де-би стояло слово „Русь“. Се найлїпший доказ, що назва „Русь“ була княжа і боярска, а тепер є історично-наукова.
Щоби хто не сказав, що говоримо на вітер, то споміж тисячів примірів наведемо бодай кілька.
Хто не знає у нас піснї про козака Мороза? Сьпівають єї може в цїлій Галичинї, а зачинає ся вона — як знаєте — так:
Ой, Морозе, Морозенку
Ти преславний козаче!
Гей! за тобою Морозенку,
Вся Українонька плаче.
Не так тая Україна,
Як те горде військо...
І так дальше розказує ся в тій старій піснї про се, як той козак Мороз воював з Ляхами, як Ляхи його зловили в неволю і мучили та як його мати, стара Морозиха за ним побивала ся.
Посадили Морозенка
На високій могилї:
Гей! поглядай ся, Морозенку,
По всїй своїй Українї!
Україна! Милий Боже,
Та й те гордеє військо!
Прощай-же ми стара нене,
Тай ти, любая прічко!
