Ця сторінка вичитана
За сім гір, за річок сім,
Чудотин із рожеквіту
Бачить в снах на краю світу
І красу царівну в нім.
Вона руку простягає,
Порятунку мов благає…
По цім сні, як встане він,
То ввесь день у неспокою
Ходить, нудить все собою,
Наче скону чує дзвін.
Ходить, нудить князь у тузі,
Вже не тішать його й друзі…
Аж у злотих міста брам
Відкілясь боян явився,
Він князеві полюбився
І князь слухав його сам.
А боян співав на диво
Так чарівно, жалісливо
Про царівну зза сім гір
Про царівни сон столітній
І про пліт цей рожецвітний
Що оплів її ввесь двір.
Хто царівну поцілує,
Цим життя їй подарує
Й чоловіком їй буде.
Князь чар-співом упивався,
Як боян скінчив, зірвався
І сказав: „Веди мене!“
І поїхав князь з бояном.
(Втік од слуг своїх над раном,
