видима земна громада. Порядкування справами в цьому обсягу не має в собі нічого містеріяльного чи доґматичного й творить повну аналоґію до того, що властиве й иншим земним згромадженням. Тож, говорячи про устрій церкви, маємо на увазі її структуру та її завдання громадського порядку, як товариства людей на звязку віри, ієрархії й таїнств.
Завдання ці наказували орґанізувати устрій церковний одповідно до умов і вимог життя, доцільно їх використовуючи для осягнення земних цілей церкви. Той устрій складався в току самого життя церкви. Собори не лише всесвітні, але й попередники їх — крайові собори післяапостольської доби, здебільшого вже рахувалися з довершеним фактом церковного устрою, як утворився він у дійсності на основі практики й традицій перших проповідників Христової науки — апостолів. Тому в правилах церковних нема багато того, що установилося фактично, — згадка про діючу практику виникає здебільшого тоді, коли соборам довелося в ній заводити ті чи инші зміни, взагалі їх кореґувати. Зокрема дуже мало в соборних постановах маємо вказівок щодо устрою церков крайових, особливож щодо устрою в них єпархіяльного та парафіяльного. Тому в питаннях орґанізації крайових церков, як і взагалі в справі церковного устрою, не можна обмежуватися самими позитивними вказівками канонів церковних, а треба виходити в значній мірі з засад церковного устрою, поданих у св. Письмі, в писаннях учителів церкви та в канонах соборних.
В історичному процесі свого життя православна церква поділялася на окремі місцеві церкви, що переживали ріжну долю.
Перші приклонники христіянства утворили першу церковну громаду в Ієрусалимі. Згодом, із поширенням науки Христової, церковні громади утворилися й по инших місцях, заховуючи звязок між собою, та виробили певний внутрішній порядок взаємних стосунків. Основними церковними громадами стали парафії. Із кількох таких громад повстали округи — характеру теперішніх округів деканальних. Із певної кількости округ утворилися єпархії, з єпархій крайові церкви, а цілокупність сих останніх творить всесвітню церкву.
В сій системі церковної орґанізації крайова церква займає посереднє місце між всецерковним орґаном і дрібнішими місцевими орґанізаціями церковними, які вона обєднує в собі. Сукупність єпархій, із складовими їх установами, та рівноправних із ними орґанізацій, обєднаних історично чи національно на основі правил вселенської церкви під одною спільною церковно-адміністративною владою, й творить крайову автокефальну церкву,
