річчю, щоб над тим розумувати, — і весь характер нашого родинного життя був суто-український. Українська мова була виключною мовою у нас і в родині і в зносинах з стороннім оточенням — з сусідами священиками, з місцевою адміністрацією, офіціялістами сусідніх маєтків і т. и. Навіть більше, — за всієї делікатности свого поводження з людьми, батько мій звичайно не м г здержатись од іронічних, дошкульних уваг на адресу тих (особливо — одного сусіднього священика), хто ненатурально намагався вдавати з себе „русскаго человека“. Від самого початку ставився він до проявів моєї національної свідомости сприятливо, хоч і з певною добродушною іронією до наївно-сантиментальної сторони тих проявів. Лише часом, коли мої „іграшки“ виходили за межі визнаної лєґальности та приобіцювали втручання зовнішнього обуха, батько мій з тою ж звичайною своєю добродушно-іронічною усмішкою казав мені: „ой, будеш битий“! Але ніколи не заперечував він моїй праці національного усвідомлення села, навіть, як се я росповім далій, фактично сприяв тому, хоч се найперше загрожувало йому неприємностями на випадок, коли б дійшло до якого адміністративного ускладнення. Помер мій батько р. 1898, коли я вже скінчив школу, одружився і, взагалі, фактично вийшов з родини; але смерть його була надто тяжким ударом для мене, бо я втратив у ньому тверду моральну опору з перших літ мого свідомого життя[1].
Не можу не сказати і про свою маму, яку всі, хто знав її, вважали за видатну серед свого оточення людину. Дочка дуже поважаного в своїй окрузі протоієрея Северіяна Дложевського, мати моя дістала освіту в одному серед розповсюджених на Поділлю ще в половині XIX століття домашніх пансіонів, що їх удержували пані-польки. То була, розуміється, надто примітивна освіта, але кращої на той час не було у нас для жіноцтва. Природній її розум шукав задоволення в ріжнородному читанню, що розвивало й поширювало її світогляд. Вже старою, 70-літньою, жінкою вона стояла надмірно вище за молодше жіноцтво духовного стану, що діставало освіту в духовних школах та гімназіях. До останніх днів свого життя мати моя живо інтересувалася подіями і загально-політичного життя, і зокрема українського життя національного, читала ґазети і мала свою власну думку. Памятаю, як в час першої Державної Думи, в піднесених тоді громадських настроях, вона, бувало, не в силі діждатись, в нетерпінню йшла звичайно назустріч листоноші, який приносив їй ґазету „Рідна Справа — Думські Вісти“, що була відгомоном праці української думської фракції. Коли я подарував мамі українську Біблію, вона з захопленням перечитувала її, кажучи, що лише тепер, читаючи в рідній мові, вона розуміє глибину й красу сеї великої книги. В инших культурних і громадських обставинах ся людина залишила б помітний слід в життю. Гадаю, що громадян-
- ↑ По смерті батька один з приятелів нашої родини, мій шкільний товариш Є. К. Червінський, склав та надрукував окремою брошурою його некролоґ („Свящ. Игнатій Лотоцкій“). Перу мого батька належить брошура „Виннице-Браиловскій Монастырь“, складена за допомогою того ж Є. К. Червінського.
