Сторінка:Лотоцький О. Сторінки минулого. Частина 4.djvu/102

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


ІНФОРМАЦІЙНА ПРАЦЯ.

У Царгороді потрібна була яко мога більш широка інформаційна праця, бо через близькість та постійність звязків Царгороду з Україною він фактично був головним джерелом, з якого європейська преса інформувалася про обставини на Україні. Добра інформація потрібна була і безпосередньо — для успіху діяльности самого Посольства. За воєнного часу держави Антанти не могли діставати належних відомостей про Україну через свого російського союзника, бо в Росії українське життя було всемірно придушено в певності, що настав час раз назавше покінчити з „мазепинською інтригою”; а як з Росії й виходили які відомості в українській справі, то мали вони характер негативний та ворожий українству. Все ж, що виходило з центральних держав, де власне й розвинуто було інформаційну працю, само собою, приймалося аліянтами з цілком виразним упередженням. З тим упередженням прийшли військові представники Антанти і до Царгороду та відповідно тут поводились.

За єдине та виключно вірогідне джерело союзне представництво уважало круги російські, власне добровольчі. З тими кругами звязане воно було ще за часу війни, добровольцям воно давало військову допомогу, то вже тим самим схилялося вірити своїм союзникам, а не кому іншому; а як хто інший поширював відомості незгідні з тими, що їх подавалося з російського боку, або навіть ворожі щодо російської сторони, то се вже згори викликало нехіть та спротив з боку аліянтів. А той спротив у окупаційних військових обставинах приймав форми, з якими не стикалися інші українські дипломатичні представництва у повоєнній Европі.

За сих сприятливих до російської Добрармії обставин російську пресову службу було в Царгороді розвинено дуже сильно. Росіяне взагалі добре розуміли фатальне для „майбутньої Росії“ значіння тих подій, які відбувалися по війні на близькому Сході, російська преса не таїла свого гіркого почуття від того та лише тішила себе думкою, що із зміною обставин „все, нынѣ происходящее, — як тоді писалося, — не что иное, какъ сонное видѣніе“. Тож добровольче командування тратило на пресову аґітацію великі гроші. Крім субсидованої французь-