Сторінка:Лотоцький О. Сторінки минулого. Частина 4.djvu/104

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана

106

кої преси („L'Ententé“, „Stambul“), мало воно спеціяльні аґенства, що безоглядно фальшували усякі відомості в російських інтересах. Головне значіння мало тут аґенство „Русагенъ“. Появилося воно в половині травня 1919 р. та ставило собі завданням „освѣдомлять міровую печать о событіяхъ, затрагивающихъ въ какой либо мѣрѣ интересы Россіи, и вести систематическую борьбу съ искаженными свѣдѣніями, распространяемыми совѣтскими органами“; не менчу, а чи й не більшу увагу присвячувало воно тим відомостям, що виходили з українського Посольства. Ся аґенція мала свої відділи по головніших осередках Европи (Париж, Лондон, Рим, Милан, Варшава, Білгород, Прага) та на тому терені, що був під окупацією Добрамії (Ростов, Катеринодар). В складі тої аґенції були тоді старі приятелі українські, як Д. Вергун, А. Сидоров, а найбільш активну ролю тут одігравав А. Філіпов, недавний співробітник київської „Трибуни“, що, за впливовою українською протекцією, приїхав до Царгороду з охоронним листом нашого м-ва закордонних справ, в якому всім установам наказувалося допомогти п. Філіпову. Пізніше, коли Кубанська Рада вислала з Кубані друге добровольче бюро „Освагъ“, воно теж знайшло собі притулок у Царгороді поруч з „Русагеномъ“ та конкуровало з ним щодо сенсаційности видуманих звісток, переважно про події на Україні. Бувший одеський градоначальник Мустафин привіз з собою цілий виводок газетної братії з Одеси, прибув і уславлений фантастичністю своїх вигадок, самою долею провіденціяльно названий Н. Брешко-Брешковський. Аґентури тих установ провадили настирливу аґітацію проти України і в друках, і в усяких публічних та непублічних виступах і відвідували редакції царгородських газет у тих випадках, коли в якій появиться що прихильне для України. Нормальна фантазія уявити не може, що вигадували отсі фабрики фальшивих звісток. Зокрема про мене „Осваг“ писав, що я — „бѣглый матросъ“, утік до Царгороду, викравши сестру-жалібницю з військового шпиталю, ограбувавши перед тим якусь княгиню Горчакову.

Перші місяці Посольство освідомляло головним чином турецькі кола — урядові та громадські — через турецьку пресу, де крім усяких інформаційних заміток та ширших статей про Україну було уміщено інтервью зо мною[1] та з моєю дочкою, що завела близькі стосунки

  1. В турецькому щоденникові „Іфгам“ з 4 вересня 1919 р., ч. 36, надруковано таке інтервю зо мною:

    Події, що відбуваються в Росії, — загадка для тих, що живуть у Туреччині. Уряди Корейського, Лєніна, Колчака та всі держави, що відокремилися від Росії: Україна, Польща, Азербайджан та інші, — все це набрало остільки складного вигляду, що стає надзвичайно тяжко правильно судити про ситуацію, яка там складалася та як се може одбитися на майбутній долі Туреччини. Не можна задовольнятися