ськові і цивільні орґанізації, що, перебуваючи на території України, під охороною Антантської військової сили, не були дійсно нічим звязані з Україною — ні з її Урядом, ні з її народом, ні, взагалі, з її інтересами. Прикрі наслідки того були цілком натуральні. Становище на таких основах не могло бути певним, і многолюдне, промислове українське місто перейшло до рук большевиків з усіма установами, з великим майном, в тім числі військовим, і се значно утруднило дальшу боротьбу України з большевицькою Совітською Республікою.
„Більш чотирьох з половиною місяців Одеса перебувала в руках большевиків, які використували своє посідання тим містом на шкоду не тільки України, але й інших держав, що боряться з большевизмом. Проте принціпіяльна позиція військового командування Антанти на Сході після такого досвіду ні мало не змінилася, і воно, як і попереду, піддержує виключно орґанізацію загально-російського типу, — як добровольча армія, а до всього, що вважала за свій обовязок представляти йому Українська Лєґація в Константинополі, ставиться без найменчої уваги. Українська Лєґація зверталася до Антантського Комісаріяту в Констянтинополі в таких справах“.
Поінформувавши затим про ті справи, в яких Посольство зверталося до представників Антанти в Царгороді (перевіз на Україну полонених українців-галичан та українців б. жовнірів російської армії, що воювали на антантському фронті, справа українського флоту та ін.), та зазначивши, що заходи Посольства не зустріли тут належної уваги, я завважав:
„Таке становище не можна визнати за нормальне, бо воно не тільки порушає інтереси України, але й, взагалі, не відповідає інтересам боротьби з большевизмом, інтересам установлення порядку на Сході Европи.
„Вважаю за свій обовязок подати Вам сі, з особливою ясністю тут, в Константинополі, очевидні, факти, на випадок, коли б Ви визнали за потрібне довести про них до відома Правительства, при якому Ви акредитовані, пояснивши при тім, що вони шкодять і навіть безпосередньо інтересам самих держав Антанти.
„З самого початку, коли появився большевизм у Великоросії і почав виявляти агресивні тенденції, Україна явилася першим і завзятим ворогом його. Боротьбу з ним безупинно веде вона скоро вже два роки. В боротьбі тій вона не тільки не має ніякої піддержки зовні, а, навпаки, зустрічає самі труднощі і перешкоди. Коли вона напружує свої сили для смертельного удару ворогові, як свойому, так і цілої культурної Европи, в той час, при певній пасивності тих держав, що так само заінтересовані в боротьбі з ним, близчі сусіди України нападають на її покинуті оборонцями частини території, захоплюють
