„Одна сила — то реальна сила Українського Народу, що на своїй власній території обороняє свої реальні інтереси своїми ж власними силами і засобами. Народ той, колись поневолений чужою державою, що висисала з його економічні і культурні сили, тепер зрозумів свої інтереси; свідком його свідомости і його сили та енергії єсть його нинішня завзята боротьба з большевизмом, чужим для його психіки, не тільки соціяльно, але й національно, бо той большевизм стає перед ним в конкретній формі так само національно-московського імперіялізму. Цілком очевидно, що 40-міліонний, здоровий фізично і талановитий духово, народ, прокинувшись для нового національно-державного життя, не перестане боротися проти всякого нового поневолення, звідкіль воно не загрожувало б, поки не досягне своєї мети. Друга сила — Добрармія, сила екстериторіяльна, що не має ні своєї території, ні свойого уряду, бо територія великоруського народу, імперіялістичні інтереси якого та армія репрезентує, опанована большевицьким урядом. Не маючи власної території, Добрармія мусіла собі шукати грунту спершу на землі війська Донського, аж поки ріжниця завдань і інтересів з донським населенням не примусила її перевести свої установи на Кубань; але й тут та ріжниця привела до тяжких конфліктів, що примусили її знову шукати нового грунту — на Україні, звідки вже раз, в листопаді 1918 року, вона мусіла вийти під збройним натиском Українського Народу. Та армія існує не власними засобами, не засобами того народу, який вона має представляти, а засобами сторонніми, чужими, — засобами тих країн, де вона тимчасово осередкувалася (Україна, Донщина, Кубань), в здебільшого — засобами чужоземними. Так само — і се найважніше — складається Добрармія не з тих народніх елєментів, як на Україні, що стають у військові лави з самого лиш горожанського обовязку боронити од ворога свою землю, свій нарід; вона здебільшого складається з тих елєментів, що за час пятилітньої війни, одірвавшись од своїх попередніх занять і професій, фактично стали військовими професіоналами і поза сією своєю професією вже їм трудно знайти собі інше відповідне заняття. Се вже армія не народня, а специфічно професіональна і в значній мірі од народніх мас одірвана, що і дає себе почувати, коли вона входить у близчі стосунки з тими масами.
„Як се показалося на Україні, в Донщині, на Кубані, психолоґія Добрармії дуже значно, навіть до протилежности, росходиться з психологією народньої маси, навіть настроєної зовсім не по большевицькому. Політичні ідеали її коріняться в режимі старої колишньої Росії, і там, де вона дістає в свої руки владу, вона наставляє адміністрацію із складу типових слуг старого ладу і навіть у старих ти-
