Сторінка:Лотоцький О. Сторінки минулого. Частина 4.djvu/13

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
ПОДОРОЖ ДО ЦАРГОРОДУ.

Наступ большевицький все наближався до Київа, хто міг — виїздив, і в звязку з тим росли утруднення транспортові. А з огляду на те, що рішення щодо мого Посольства повстало досить пізно, довелося задержатись у Київі та виїхати пізніше, ніж більшість інших дипломатичних установ. Особовий склад Посольства вирядив я 26 січня, а сам з двома урядовцями залишився ще на три дні для залагодження різних формальностей. І сі останні ставало все трудніше залагоджувати, бо урядові установи теж пустошіли мало не з кожною годиною. Переживалося тяжкі хвилини. Довелося ще на два-три дні затриматись у Вінниці, куди вже переїхало багато урядових установ.

Найкоротшим шляхом — через Одесу — не можна було їхати, — Одесу окуповало антантське військо і, підлягаючи впливам згромаджених тут росіян, чинило різні труднощі українцям взагалі та, оскільки можна було засягнути відомості, не давало перепустки українським закордонним місіям, тому довелось скерувати свій шлях через Галичину. Для тих, хто їхав на захід, се був шлях нормальний, але подорожувати з Київа до Царгороду через мало не всю середню Европу — се вже була проба людської терпеливости.

Першим етапом, куди скерувались транспорти дипломатів, був Станиславів, звідки мали вони через Лавочне дістатись до Будапешту чи до Відня, щоб звідти можна було обрати шлях уже не з примусу, а з нормального роскладу подорожи. У Станиславові, де тоді перебував уряд та засідав парламент Західньо-Української Республіки, скупчилось людей більше, ніж могло нормально те місто прийняти, а роз'їзд звідси дуже був утруднений за браком комунікаційних засобів. Раз на тиждень проривався через Лавочне один потяг, і до того потягу протискались усі, хто мав виїхати закордон. Потяг відходив переповнений, але діставались не всі, то нещасливим треба було черги ждати. Між тим галицькі урядові чинники дуже неприхильно ставилися до так численних непрошених гостей, що утворювали йому мешкальну та апровізаційну крізи. Невільні українські зайди, що тут застрягли, дуже відчували ту нехіть, що, без огляду на фактичну неможливість виїхати,