популярністю в турецьких націоналістичних колах, газеті містив він статті в українській справі і сим дуже сприяв популярності сеї справи серед турецького громадянства; умістив, між іншим, інтервю зо мною про стан річей на Україні та з моєю дочкою.
Правдивою окрасою салону був кол. посол і віце-президент сенату, посол у Брюселі, видатний поет і автор драм шекспіровського типу, перекладуваних і на чужоземні мови, Абдулгак-Гамід, надзвичайно поважана особа в турецькому світі, — на знак тої поваги турецькі дами, витаючись, цілували йому руку. По нашому від'їзді з Царгороду він якийсь час жив, як і ми, у Відні, — і там він нас часто одвідував. Помер він у р. 1936, і держава влаштувала йому надзвичайно урочистий похорон. Турки називають його „турецьким Шекспіром“. Його презентований нашій родині портрет уміщаю тут.
До тої ж найвищої, так званої старотурецької „гамідійської“, сфери царгородського товариства належали з осіб, що бували гостями Посольства, Зіа-паша, б. амбасадор у Римі та Вашингтоні (брат посла у Лондоні та пізніше міністра закордонних справ Мустафи Рашид-паші) — композитор, що написав гімн на пошану Україні; Кіазім-бей, також посол у тих самих країнах; жонатий з єгипетською принцесою генерал Ізет-паша та брат його, знаний колекціонер турецької старовини Решід-бей; б. посол в Еспанії Раґіб Раїф-бей; вдова камергера кол. султана Абдул-Гаміда; Гамід Гуршід-бей, брат славнозвісного Енвера-паші[1], та ін.
Серед тої політичної сфери турецького громадянства, що після окупації Царгороду заклала політичну групу „Порозуміння й мир“ — виразно компромісового та космополітичного напряму, Посольство стосунків не шукало і не утримувало.
З місцевого грецького товариства утворились у нас дуже приязні стосунки з фамілією Йоаніді, яка складалася тоді з удови архітектора адміралтейства Василя Йоаніді, її сина Янко-бея, який був першим архітектором султанського двору, доньки — вдови сербського дипломата пані Артемізії Христич — та внучки — Даници Христич; з сею останньою були ми звязані особливо сердечними стосунками, які залишилися і на увесь дальший час, коли моя донька та зять переїхали до Парижу, пізніше до Риму. З осіб грецького громадянства удержували ми ще добрі стосунки з нашою господинею, у якої я з родиною наймав помешкання у Терапії, п. Балтаджі, що походила з старої грецької родини, та — особливо — з фінансістом Петром Маврокор-
- ↑ Енвер-паша — відомий член молодо-турецької партії, військовий міністр і сераскір (головнокомандуючий) під час лівійської кампанії та великої війни; пізніше став на чолі туркестанців-басмачів, що боролись проти росіян за свою незалежність, і був убитий в бою.
