Сторінка:Лотоцький О. Сторінки минулого. Частина 4.djvu/135

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

При ньому були радником Посольства Ахмед-Хан-і-Мелек, останній нащадок давньої династії Сасанідів, та аташе Гасан Хан Могадам, син великого конюшого шаха, дуже здібний дипломат, поет, автор драм, нині видатний письменник і журналіст.

(з духовних кол, крім угорі згадуваних православних грецьких осіб, провадились стосунки з католицькими та уніятськими особами — і офіціяльні, і приватні. Бували ми на національних церемоніях і святах у отців грузинського католицького манастиря, які за війни піддержували звязки з Союзом Визволення України та навіть дещо друкували для того Союзу в своїй друкарні. Бував у нас болгарський уніятський владика Міров, що знав особисто митр. Андрея Шептицького, та, за тих напружених з росіянами відносин, єдиний з росіян — священик Олександер Сипягин, колишній член російської Державної Думи, людина дуже освічена та надзвичайно мила в товаристві. За прикладом представників кількох інших аристократичних фамілій (кн. Гагарини, кн. Васильчикова) він прийняв католицтво, духовну гідність. Вже пізніше, по нашому відїзді з Царгороду, на бажання папи Пія XI перейшов до східнього обряду та вступив до чернечого ордену о.о. Василіян у манастирі Ґрота Феррата під Римом, де і став архимандритом.