назву „Ататюрка“ — батька всіх турків. Сій особі судилося одіграти рішальну ролю в житті Туреччини у той її переломовий час, коли на історичних терезах важилося її долю. Ставши на чолі визвольного руху, він здолав піднести національне почуття турецького народу до найвищого ступня. Уважаючи Константинопіль з його угодовими політичними чинниками за „гнилу голову“ держави, він переносить свою діяльність до Малої Азії — до серця Туреччини — і звідси починає рефорумвати усі ділянки дотеперішнього життя батьківщини. Характеристичною од перших кроків рисою його реформаційної діяльности стає те, що у своїх реформах зумів він сполучити засвоєння західньої культури з захованням національної засади в турецькому житті[1]. Той характер Кемалевого діла оновив психіку народу, оспалого за дотеперішніх політичних та культурних умовин, і подвигнув той народ до великого самосвідомого чину.
Тодішнє правительство, як видно було з заяв таких його авторитетних членів, як тодішній міністр внутрішніх справ, розуміло поважність сього масового руху та свою відповідальність, але не мало іншого виходу, як продовжувати свою попередню лінію поступовання. Тому воно згори поставилось неґативно до сього руху і прийняло щодо нього політику репресій. Мустафу-Кемаль-пашу звільнено з війська, позбавлено чинів та орденів (акт сей мав, розуміється, лише символічне значіння, бо реальна сила в Малій Азії належала Кемалеві), правительство нарядило над ним суд, формувало армію проти повстанців, заводило для того деякі військові реформи. Та у правительства не було змоги й сили притлумити сей народній рух, що все збільшувався.
З сього повстала дуже хистка позиція уряду. Він розійшовся з настроями народніх мас і не міг держатися в політичному повітрі. Спершу партійний (партії „Entente libérale“), після коаліційний, все ж поповнявся елєментами, близькими до тої партії.
Найкраще ілюструє непевність тодішньої позиції уряду та фактичне значіння Мустафи-Кемаля справа скликання турецького парламенту. Під союзними впливами турецький уряд перших часів окупації
- ↑ Серед реформ, які впровадив у дальшому часі Мустафа Кемаль в життя Туреччини, найбільше значіння мають: поділ церкви і держави та скасування халіфату, знесення капітуляцій, що в основі гамували розвій життя Туреччини, особливо в ділянці економічній, надання громадянських прав жінкам, які до того часу могли показуватись з гаремів, лише закривши лице чарчафом, впровадження цивільного та карного кодексів замість реліґійних приписів шаріяту, заміна школ реліґійних школами загально-освітнього навчання, впровадження латинського альфабету; до сього прийшли основні реформи економічні, головно в ділянках промисловости та рільництва. Всі ці реформи перетворили Туреччину з упослідженої конфесіональної держави у державу модерну з широкими перспективами всебічного розвитку.
