До всього ту ненародню армію чорним гайворонням оточили та іменем її діяли що не на єсть реакційні елєменти російського громадянства. Бачимо тут все старих знайомих старого російського режиму, тих персонажів, що нічого не забули, нічому не навчились. За час колчаковсько-денікинсько-вранґелівської епопеї майже всі російські громадянські кола, за невеликими винятками, однодушно орієнтувалися на добровольчу армію з її урядовим антуражем, що був до дна пересякнутий духом реакції та унітарного російського імперіялізму. Тож бачимо, що на окупованій добровольчим військом частині української території відновлено старорежимні ґенерал-губернаторства, дореволюційні закони та знову покликано старий особовий склад адміністрації. В Царгороді була змога пізнати усю систему і дух добровольчої армії та її „южно-русскаго правительства“, що навіть у самій термінології не могли одійти од того режиму, який ніби традиційною проказою перейняв російську громадську думку. І тому військовий та державницький крах згаданих кондотєрських підприємств, зокрема врешті вранґеліяди, мав ширше значення, — був крахом цілої проґрами, національно-державницьких ідеалів взагалі російського громадянства, що, врятувавшись зпід большевицького обуха, лише здолало вложити свій ідейний капітал у ту з усякого погляду безнадійну вранґеліяду.
За мого перебування в Царгороді військовими представниками ґен. Денікина та Вранґеля („представитель главнокомандующаго вооруженными силами Юга Россіи при союзномъ командованіи въ Константинополѣ“) були ґен. Агапієв, після Бенцінґер, нарешті Лукомський. Під час большевицької навали на Одесу переїхало до Царгороду біля тисячі самих військових старшин, що були в Одесі у формованій там „Южно-русской арміи“ ґен. Шварца та в Криму у немуштрових частинах добровольчої армії. Все це був „махровий“ цвіт московської реакції, приклонники єдиної-неділимої, і перебування їх у Царгороді утворювало дуже піднесену з сього погляду атмосферу. Попід вікна мого помешкання ходили ґрупи старшин та, підносячи кулаки, вигукували: „Украинскій самозванецъ!“ З часом більша частина сих старшин поїхала до Новоросійська. Частина старшин — біля 200 чоловік — поїхала через Владивосток до Колчака; се ті, що поки що не вирішили, на яку саме силу їм орієнтуватися, та рахували, що за час двохмісячного переїзду обставини зясуються та зясують для них позицію. Були й такі, що хоч бажали вступити до добровольчої армії, але їх туди не приймали; з наказу ґен. Денікина про декого з них (бувші високі штабні старшини ґен. Шварца) роспочато кримінальні справи за неоддачу скарбових грошей, вивезених з Одеси. Декого з них настановлено ґенералами з наказу б. гетьмана, але його накази не визнавалися в армії Дені-
