Сторінка:Лотоцький О. Сторінки минулого. Частина 4.djvu/62

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
„В ПУТАХ ШАЙТАНА“.

Окупаційні умови, фактична військова сила, широкі уповажнення орґанів окупаційної влади давали їм можливість провадити на Царгородському терені політику в значній мірі на власну руку, особливо в справах, що торкалися бувшої Росії. Провадили ту політику здебільшого не дипломати, а військові люде, що у свойому поступованні мало рахувалися із звичайними нормами міжнародньо-дипломатичних відносин. З сього боку Царгород уявляв з себе цілком виключне місце для дипломатичної роботи, якого не було ніде більш в Европі, навіть у інших переможених країнах. До того ж після двох большевицьких інвазій на Одесу скупчилися в Царгороді головніші елєменти старої Росії, і се місто стало наче якимсь російським осередком: дипломатичним (представництво Денікина), політично-громадським (навал російського громадянства — в тім числі політичних та громадських діячів, що з Московщини утікали раніше до Київа та Одеси) і навіть військовим (добровольчі штаби та контр-розвідки, тисячі втікачів-добровольців, морська база добровольчої армії). Всі ті чинники, в тім числі і дуже впливові через своє становище і свої звязки ще за часів царської Росії, в значній мірі натискали на союзне командування, яке вже з засади їм спочувало, бо мало на цілі відновлення єдиної Росії[1]. До всього, як уже згадувалося, і бувший посол України п. Суковкин дуже скріпляв сю несприятливу для Посольства ситуацію своїми ворожими виступами проти української держави та утворював упередження проти нового

  1. Російська сторона мала за собою в минулому, — і союзники не могли того забути, — проєкт, який складалося р. 1915 при участі Анґлії, Францїї та Росії, щодо орґанізації »тимчасового« управління Константинополем. Ініціятива сього проєкту виходила якраз з джерела російського (при чому російському представникові мала належати влада суверенна, що заступила б турецьку), і хоч до остаточного порозуміння в тім не дійшло, але згадані держави займалися тою справою досить поважно, і певні ремінісценції щодо мріяної спільности окупаційного права тих сторон могли ще серед союзників держатися.