Сторінка:Лотоцький О. Сторінки минулого. Частина 4.djvu/7

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана

9

ничої та селянської маси, — відчувався брак зброї, амуніції, одягу, медикаментів. Орґанізатор нової армії Петлюра мав до діла з труднощами, які взагалі мало хто спотикав на військовому полі.

Всі ці обставини утворювали дуже несприятливу для України ситуацію на міжнародньому ґрунті. Центральні держави, що визнали українську державу, були переможені, — се вже само по собі створювало несприятливу позицію переможців щодо союзника тих держав. Антантські політики, вирішивши знищити большевизм на сході Европи сторонніми для них силами, не виявили досить розуміння щодо складу й характеру тих сил і взагалі щодо нових скомплікованих обставин на тому сході та старим звичаєм виходили з засади єдиної неділимої Росії. Визвольні стремління України, скеровані в першу чергу проти сеї останньої, вже згори були засуджені, відповідно обставинам, чи на пасивне нехтування, чи на активний спротив з боку учасників Антанти. В сьому останньому напрямі і виявилась чинність переможців одразу ж, як почали вони практично переводити свої плани щодо сходу Европи. Авантюрна діяльність антантського консула Енно в Одєсі, інспіровані старими російськими дипломатами наради в Ясах були першими проявами несприятливої антантської політики щодо України.

В таких обставинах попав я у вир тодішніх подій. В половині січня 1919 р. я був вільний од яких будь формальних обовязків, — до того приводило усе моє попереднє поступовання. Переїхавши з Петербурґа на Україну, попав я у вересні 1917 року на становище Ґенерального Писаря Ґенерального Секретаріяту України, але за якихсь три місяці вийшов з нього (вже за устрою міністеріяльного), коли не міг миритися з характером його ділової чинности. Одмовився я в травні 1918 р. і од участи в гетьманському уряді, мотивуючи свою одмову неможливістю докладати рук до протинародньої чинности гетьманського уряду; але у жовтні того ж року, з рішення Українського Національного Союзу, вступив до складу того уряду, в товаристві ще пятьох українців, з метою скерування гетьманської політики на шлях національний. Звільнившися з становища міністра культів, коли гетьман оголосив федерацію України з Росією, я в часі повстання Директорії продовжував провадити справами міністерства культів в якості тимчасового комісара, поки становище міністра мав би обняти якийсь соціяліст (Директорія обсаджувала відповідальні посади лише соціялістами), і в половині січня я вже мав можливість передати справи міністерства п. Іванові Липі.

Тепер вже, здавалося, міг я здійснити свої плани щодо праці політичної (в партії с.-ф., де я був членом Центрального Комітету), громадської (головно в київській „Просвіті”, що була централею україн-