Сторінка:Лотоцький О. Сторінки минулого. Частина 4.djvu/79

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана

81

умови для такой орґанізації, що провадить діяльність конструктивну з погляду національно-дєржавних інтересів. На такому грунті звязку між церквою та державою і став декрет Директорії з 1 січня 1919 р. Сей декрет, в повстанні якого приймав я активну участь, і став базою в моїй посольській чинності в справі автокефалії української церкви.

Справа автокефалії — незалежности — української церкви має поважне значіння поруч з справою незалежности державної та майже в тій самій мірі стоїть більмом в оці тих, хто національне визволення українського народу вважає за кривду для „единаго русскаго народа”. Тож з боку прирождених москалів і з боку „самоотверженных” землячків наших часто доводиться чути з приводу унезалежнення української церкви надто рішучі заперечення, з покликанням звичайно на церковні канони, які українська церква мов би то тяжко при тому порушує. Такий сакраментальний аргумент звучить тим більш непереможно, що звичайно мало хто знає дійсну природу канона з погляду його змінности чи незмінности, а ще менше — зміст і характер канонів, що належать до даної справи. Тож можна безкарно оперувати канонічними аргументами в певності, що річевого заперечення не зустрінеш. В цьому випадку люде рішучої вдачі та гарячого наміру просто хапають летючі докази десь з повітря і ними впевнене оперують лише тому, що то придається до певної цілі. Насправді ж вся та арґументація може рахувати лише на цілковиту неосвідомленість загалу в цій спеціяльній справі, і всі ті загальні покликання на канони, на церковну практику, на порушення якихсь церковно-правних вимог мають з церковним правом спільного не більше, ніж колись шукання філософського каміння мало спільного із справжньою хемією.

Тож щоб хоч трохи висвітлити ту канонічну алхемію, уважаю за конечне подати бодай найкоротші уваги щодо тої справи, якою довелось мені в Царгороді пильно займатися. Автокефалія (з грецької мови: автос — сам, кефалі — голова) означає самостійність певної церкви, незалежність її від іншої церковної влади. Така незалежність окремих церков — властивість церкви православної. Церква католицька визнає єдність всесвітньої церкви під одною владою римського єпископа (папи), — і тому в церкві католицькій автокефальних церков немає. Поруч з цією, так би мовити, монархічною засадою церковного устрою католицької церкви в церкві православній чинність має устрій соборний, — знов таки по аналогії, не зовсім точній, — устрій конституційний: додержуючи єдности в спільнім органі — соборі всесвітньому, окремі православні церкви, церкви національні, заховують незалежність одна від одної, як окремі незалежні держави, що мають якийсь спільний орган для взаємного порозуміння.

В Царгороді

6