11
патріярхом автокефалії української церкви (Директорія проголосила сю автокефалію декретом 1 січня 1919 р., коли я керував справами міністерства культів). Мене уважалося за фахівця в церковних справах, і ся обставина, здається, найбільш споводувала, що Директорія запропонувала мені становище українського посла в Туреччині на місце попереднього, вже формально здеґрадованого Директорією, посла М. Суковкина.
 | На місці цього тексту повинне бути зображення. To use the entire page scan as a placeholder, edit this page and replace "{{missing image}}" with "{{raw image|Лотоцький О. Сторінки минулого. Частина 4.djvu/9}}". Otherwise, if you are able to provide the image then please do so. For guidance, see en:Wikisource:Image guidelines and en:Help:Adding images. |
Я здавав собі справу з тої відповідальности та з тих труднощів, які ставали передо мною та серед яких справа автокефалії не була найбільшою. Балкани і взагалі південний схід Европи завше були тереном, на якому завязувався клубок національних ускладнень, що їх росплутувала після міжнародня політика. Від сараївського стрілу і велика війна почалася. На сім терені переплутуються складні інтереси великих держав, що, крім безпосередніх своїх завдань, шукають тут шляхів далій на схід — у азійські колонії і держави. На тому шляху Туреччина відограє значну ролю. До Київа вже доходили відомості пра фактичну окупацію Туреччини антантським військом, про досить брутальне господарювання переможців та про зрадницьку при тому чинність українського посла в Туреччині п. Суковкина. Відколи перестала війна, найближчим обєктом східньої політики Антанти стала Туреччина, а Царгород став осередком тої політики. В Царгороді скупчено представництва держав Антанти на сході і вони власне конкретизували та переводили східню її політику. Звідти ж, очевидно, мала провадитись дипломатична й мілітарна акція і щодо України — через овіяні маревом міжнародніх мрій Протоки та через так само омріяне Евксинське море, до якого врешті союзницьким кораблям пощастило дорватися. За такого значіння Царгороду для тодішньої міжнародньої політики на Сході та зокрема для України моя ситуація безмірно ускладнялася та виглядала налегкою. До всього не можна було засягнути певних відомостей про ситуацію в Туреччині, бо турецький посол Ахмед Мухтар-бей вже тоді виїхав до Царгороду. Але на мене насідали, і я погодився на пропозицію Директорії.
