якыйсь супостатъ, якъ кравъ сало, то и карасиръ вывернувъ.
— Яке сало? пытаюся, бо жъ, хочь и запрысягты, не чула й не знала ничого.
— Хиба не знаете?… Хтось увесь здоръ, якъ є, зъ торбою потягъ. Оце думка до ворожкы йты.
— Я тоби, кажу, буду й ворожка: сама, своимы очыма бачыла, якъ твiй кумъ прехорошый, отой Цымбаленко вытришкатый, ту ничъ тюрывъ щось на плечахь—вже не що, якъ твоє сало!…
Вона такъ и спалахнула:
—А въ його жъ, каже, вчора й коржи булы на сали…
Пишла я зъ порожньою пляшкою до Иваненчыхы.
Увійшла, колы тамъ саме Вороныха хвалыться, якъ їй баба Безносыха видъ бышыхы пособыла…
— Дякую, кажу, й я баби Безнocыcи, хай ïй легенько згадається: обрятувала й мене вона видъ наглои смерты.
— Колы?-пытається Иваненчыха.
— Бачте, кажу, яка зъ васъ сусида? черезъ огородъ жывете, та й то не знаєте, що я генъ въ ту недилю трохы не прысвятылася. Якъ бы не баба Безносыха, то я бъ и на той свитъ, до святого престолу, потаскала зъ собою жукивъ такъ якъ зъ мыску… Прышанувала, кажу, невисточка балабушкамы та пырогамы хай вже вона на тому свити одвитъ держыть, чымъ ихъ начыняла… Въ недилю писля службы забигла я до неи… Вона така рада, така рада мени: настановыла мени й пырижкивъ, и балабушокъ, пляш-
