звивъ?… Я жъ прыняла геть ту повиточку, якъ загадалы… Богъ зъ вамы: не хочу я вашого, не хочу чужымъ добромъ багатиты… Оце забигла до васъ на часынку гасу позычыты, тa такъ до речи прыйшлося…
— Охъ, нема жъ, каже Иваненчыха, и въ мене гасу… хиба побижу позычу…
— Ни, ни, кажу, хай я сама де здобуду.
Пишла видъ Столярыхы, помынула свою хату, надійшла до сусидкы ливоручъ—Петренчыхы.
Увійшла, прывиталася. Вона ничого, не згадує мени про кабана, що їи картоплю пошпетывъ; запрохує сидаты…
— Спасибы тоби, галочко, николы мени сидаты,—позычъ трохы гасу, то я й пиду соби…
— Давайте, каже, пляшку—трохы позычу. Вчора чоловикъ прывизъ повнисеньку бальзаночку, та то й розпозычала: самымъ Дорошенкамъ пляшку налыла.
— Хиба вы вже зъ Дорошенчыхою не въ сварци?-пытаюся, а сама стою немовъ мене хто килкомъ по голови влучывъ, немовъ ажъ туманъ передо мною розислався, бо не люблю, Господы, не люблю тiєи Дорошенчыхы!
— Ere,—каже Петренчыха, вже я Дорошенчыху запрохала до моєи Гапкы бабуваты…
— Ой, плохи жъ вы, кажу, сусидонько, плохи тa не злопам'ятни!… Та невже жъ вы забулыся, якъ вона васъ гускою обизвала?
— Колы?—накынулася на мене Петренчыха.
— Хиба, кажу, не чулы? На Водосвяти, на Йор-
