Сторінка:Любов Яновська. Оповідання. 1905.pdf/296

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

дзвеныть, та все до моєи хаты наблыжається…«Святъ, святъ, святъ! Духъ святый эъ намы!»— молюся соби ныщечкомъ зпросонку. Лупнула очыма, ажъ у моїй хати вже й ступыты нигде. Напередъ усихъ вбигла невистка. Бижыть, ажъ засапалася; очи вытрищыла, сычыть, якъ гадюка, плыга, якъ та жаба, а пина зъ рота, якъ у тієи скаженюкы…

— Колы я васъ труила?…Кажить: колы вы писля моєи шанобы жукамы блювалы? крычыть вона та ажъ на пичъ стрыбає…

— Тю-тю, дурко! Схаменыся! Кому я казала? Хто це тоби набрехавъ? обизвалася я зъ печи першъ тыхенько та прыязненько, бо, Господы, боюся того клопоту! Колы вже й Цымбаленко з-за невисткы выглядає… Зубы выскалывъ, банькы вытрищывъ—такъ, хочъ и зйисты мене!

— Колы вы, бабо, бачылы, якъ я сало кравъ?—пытається винъ гуняво.

— Задавысь ты зъ своимъ саломъ! Одiйды одъ мене, цуръ тоби, пекъ тоби! Не бачыла я ни сала твого, ни тебе поганого…

— Ни, не видбрихуйтесь! Я вамъ цього не подарую: одсыдыте на старисть у холодній! страша поганець…

Ажь чую—вже мій Омелько спыняє когось у синяхъ. Лышенько—вже Петренко преться!

— Колы я тебе навчавъ повитку на Иваненчышыному огороди становыты,—крычыть ще зъ синей…

— Колы я обзывала Бабенчыху гускою? — верещыть, ажъ у вухахъ лящыть, Дорошенкова.—Ты жъ

— 294 —