Сторінка:Любов Яновська. Оповідання. 1905.pdf/311

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

спивуваты: «Ныкинъ Степаныду любыть…Ныкинъ Степаныду любыть».

Мучылася вона, мучылася та й пишла знову до Солохы,

— Не знаю, галочко, що вже тоби й робыты, якъ твоєму горю запобигты та якъ одъ тієи невисткы захыстыты. Перепоры хиба ще напирныкъ свій, чы не знайдемо мы тамъ соби якои порады? — мовила Солоха.

Побигла Горпына до-дому, вхопыла подушку, роспорола напирныкъ… Колы такъ—у самому вуглыку засушена голивка зъ кошеняты зашыта. Якъ заходылася тоди Горпына биля невисткы, якъ заходылася—покы такъ выпхала геть зъ своєи хаты: выкынула усе їи збижжя на снигъ и заказала до свого дворыща наблыжатыся.

III

Заснула якось Горпына — ще Ныкинъ юпку латавъ; прокынулася вночи — нема чоловика. Схопылася вона, заперезалася й якъ була, въ самій сорочци та запаскахъ, гайнула ажъ на другый кутокъ села до невистчынои хаты. Пидступыла до викна, погукала на Дмытра—не почувъ, не видклыкнувся; погукала на Степаныду — та тежъ не подала гласу; грюкнула въ двери—тилькы корова обизвалася. Горпына метнулася мерщій до загороды, одвязала корову та й погнала їи до капусты на городъ.

Ця маленька помста немовъ тришечкы заспокоила їи. Капуста була додильна, и Горпына, залюбкы

— 309 —