лотымъ мріямъ: и цей рикъ, якъ безличъ попереднихъ рокивъ, выпахана нывка не дала ни на одне зернятко бильше того, скилькы потрибно сим'и хлибороба, шобъ не вмерты зъ голоду, ни на одну соломину бильше того, скилькы потрибно, щобъ не замерзнути въ хати… «Сыдить, диткы, на печи, не рыпайте хаты, не выпустить того духу, що задержався, хвалыты Бога, за довгу зиму въ хати», — умовляють матери дитей, затуляючы зъ чадомъ верхъ въ груби. «Треба повитку краше утушкуваты, щобъ телычка не мерзла та меньше йила», — клопочуться батькы й ще щыльнише прыправляють двери у загородахъ.
А ось насунула темна хмара зъ холодного краю, посыпавъ снигъ, а дали де узявся у Бога витеръ, пиднялася заверюха… Ще щыльнише затушкувалысь хуторяне, наче въ шкаралупци зачынылыся, й сумно, темно, якъ у домовыни, стало на цьому людному та веселому литньою добою хутори. Проспивалы перши пивни, выйшовъ сторожъ, ударывъ разъ, у-друге въ клепало, пройшовъ до царыны, повернувъ назадъ, ще разъ подавъ клепаломъ про себе вистку та й замовкъ, задримавши у затышку пидъ чыєюсь повиткою… Хуторяне зарани сю ничъ полягали, бо майже ни у кого не було свитла; тилькы у одній хатыни, що биля млынивъ, доси не гасылы каганця. Тамъ, скотывшысь зъ подушокъ, лежыть на голому полу хвора Макарыха. Добру годыну гукає вона на чоловика, щобъ поправывъ подушкы, пидославъ пидъ бокы ряденце, пособывъ перевернутись на другий бикъ, — Макаръ не обзывається, бо спыть, якъ заризаный. Нарешти одъ натуги полилася кровь зъ горла хворои, потекла
