За обідом виходила з о. Василем, як звичайно, суперечка. Рахували, скільки о. Василь випив чарок.
— Ви вже п'ять випили! — з обуренням гукала Раїса. — Вам це шкодить, а ви п'єте та й п'єте.
— Яка з вас учителька, до п'яти порахувати не годні: я випив чотирі, а не п'ять.
— Ні, п'ять… Я вам забороняю більше пити — чуєте?
— Овва!..
— Овва! — дражнилась Раїса і швидко хапала з столу пляшку.
О. Василь боронив свої права і йшов війною на Раїсу, обертаючись раптом з слуги божого в слугу Марса. За столом здіймався страшенний заколот. Тася вищала, як зарізане порося, стара попадя бурчала, переходила з місця на місце та невдоволено стукала ціпком, аж посуда дзвеніла.
Кінчалось звичайно тріумфом слабішої сторони, та в ґрунті були задоволені всі, хоч апетит Тасин так загострювався од боротьби, що з солодкого сливе нікому нічого не лишалося.
Разом вони їздили на сіножать, в поле, на пасіку. О. Василь звикав до вчительки. Він часом посилав її доглядати сапальниць на буряках, або приручав одвезти полудень косарям, що Раїса робила охоче. За цими приємними, звичними для Раїси розривками непомітно збігав час, тим більш непомітно, що вона почувала себе в сім'ї о. Василя, як у рідній. В кінці літа Тасю одвезено до школи і всім стало сумно. Зате о. Василь мав причину частіше навідуватись до школи, щоб поговорити з Раїсою про свою улюбленицю. Опріч того він приносив
25
